Казачество Москвы Отечество. Вера. Служение.

Религия, культ и сакральность жертвы-«сотни» от Третьего рейха 1933 года - до «укрорейха» 2014 года; сравнение и анализ (продолжение)

Продолжение 1-й части

 

Читать начало статьи

 

«Коричневый Собор»: В течение двух дней, 5 и 6 сентября 1933 г., в Берлине проводился старый Прусский Генеральный Синод. Делегации пасторов и церковнослужителей прибывали на него в нацистской униформе и использовали нацистское приветствие.

Его учасники при поддержке нацистов утвердили Людвига Мюллера как своего епископа и одобрили то, что называлось «арийским пунктом». Согласно ему люди с еврейской кровью не могли быть допущены к церковным кафедрам в Германии. От всех пасторов требовалось подписаться под этим заявлением и оказывать «безусловную поддержку национал-социалистическому государству». Голос оппозиции был заглушен криками.

Этот Собор, благодаря нацистской униформе, в которую были одеты делегаты, известен как «Коричневый Собор». Он не требовал отставки существующих пасторов еврейской крови, а только заявлял о том, что претенденты на должность, имеющие еврейские корни, к служению не могут быть допущены. Отныне все пасторы должны были представлять доказательства своего арийского происхождения.

 

«Коричневый Собор» лютеран, пастыри одеты в фашистскую униформу

 

Псевдохристианская нордическая мифология и «арийский параграф» в расовом законодательстве «коричневого» Генерального Синода вызвали протесты лютеран и  пасторов. Создание «Чрезвычайной пасторской лиги» положило начало Евангелическому движению сопротивления, после Синода в Бармене 31 мая 1934 г. получившему название Исповедующая церковь (нем. Bekennende Kirche). К Исповедующей церкви, несмотря на угрозы преследования, присоединились 7 тысяч из 17 тысяч пасторов Германии. Во второй половине 30-х гг. нацисты добились раскола в Исповедующей церкви, которая все же просуществовала до крушения рейха. О, как это похоже на церковные расколы в Украине сейчас.

Еще более враждебно руководители НСДАП относились к католицизму. 20 июля 1933 г. по предложению Гитлера был заключен конкордат с Ватиканом, гарантировавший неприкосновенность католической веры, сохранение прав и привилегий верующих при исключении политического влияния Церкви. Хоть часть высшего духовенства католической церкви зиговали вместе с фашистами, но им это не помогло. Вскоре началась ликвидация католических общественных организаций, закрытие приходских школ, конфискация церковной собственности. Сознательных христиан увольняли с государственной службы, священнослужителей изгоняли или ограничивали в проповеднической деятельности, католическая пресса подвергалась цензуре. В 1935 г. на фальсифицированных процессах сотни священников и монахов обвинялись в контрабанде золота, в незаконных валютных сделках, в распутстве. В 1937 г. НСДАП официально объявила о массовом выходе своих членов и сторонников из Католической Церкви.

Как представляло себе Германию гитлеровское правительство, ясно указано в тридцати пунктах программы «Национальной Имперской Церкви» (НИЦГ), написанной во время войны Розенбергом, откровенным язычником, который среди других учреждений содержал и «Представителей Фюрера по Всеобщему Интеллектуальному и Философскому Образованию и Инструктажу Национал-Социалистов». Некоторые из тридцати пунктов весьма выразительны:

«1. Национальная Имперская Церковь Германии категорически утверждает свое исключительное право и исключительную силу контролировать все церкви в пределах границ Рейха: она объявляет их национальными церквями Германской Империи (аналог НИЦГ на современной Украине это УПЦ КП и УГКЦ, которые должны поглотить другие церкви – Авт.). <…>

3. В Национальной Имперской Церкви Германии должны выступать ораторы Национального Рейха

4. Национальная Имперская Церковь Германии требует немедленной остановки публикации и распространения в Германии Библии. 

5. Национальная Имперская Церковь Германии заявляет, что для нее и, следовательно, для всей немецкой нации решено: книга фюрера «Майн Кампф» является величайшим из всех документов. Она не только содержит величайшее, но и наполняет чистой и правдивой этикой настоящую и будущую жизнь нашей нации.

6. Национальная Имперская Церковь Германии очищает свои алтари от всяких распятий, библий и изображений святых (а на Украине очищают храмы от «московских святых» - Авт.).

7. ... слева от алтаря должен быть изображен меч.

 

 

8. ...христианские кресты должны быть убраны из всех церквей, соборов, часовен… они должны быть заменены единственным непобедимым символом, свастикой (вот почему сейчас на Украине происходит реабилитация Гитлера, его книги и фашистской  символики – Авт.).

 

Дехристианизация и фашизация Украины: на рисунке языческая (руны) и фашистская символика – образ патриота

 

Представители украинской РУН-веры, это течение сразу стало развиваться после развала СССР в Украине.

 

Определенные силы в НСДАП проводили эксперименты по дехристианизации крестьянства путем внедрения языческих обрядов. Руководители нацистских организаций на селе получали приглашения на антихристианские собрания, затем последовало принуждение к выходу из церковных общин. Свастика как языческий символ, связанный с культом солнца и огня, знак победы и удачи, противопоставлялась христианскому кресту как символу унижения. Особое внимание уделялось антицерковному воспитанию молодежи в рядах гитлерюгенда (видео языческой клятвы батальона «Азов» https://youtu.be/25eItdhyGoM ).

 

 

На фотографиях: участники немецкого гитлерюгенда и украинского «Правого сектора»

 

В 1935 г. Розенберг выступил с антикатолическим письмом «О темных людях нашего времени», в 1937 г.  с антилютеранским письмом «Протестантские паломники в Рим». Позднее под его руководством был разработан «План национал-социалистической религиозной политики», рассчитанный на 25 лет. Целью борьбы нацизма с Церковью провозглашалось создание обязательной для всех граждан «государственной религии», религии сообщества должны были следовать «немецкому моральному и расовому чувству», а традиции христианских конфессий постепенно исчезнуть. Предпочтение отдавалось неоязыческому «германско-нордическому религиозному движению», базирующемуся на свободной от христианства религии. Через 10 15 лет движение должно было получить государственное признание. К этому времени воспитанная в нацистском духе молодежь сменит связанное с Церковью старшее поколение.

 

Украинский «гитлерюгенд» - калька с немецко-фашистского

 

С 1939 г. в антицерковную борьбу активно включилось Главное управление имперской безопасности (РСХА). Вошедшее в его состав гестапо имело «церковный отдел», осуществлявший надзор за деятельностью религиозных организаций. Службы безопасности были нацелены на разрушение церковных структур, «атомизацию» конфессий и тотальный контроль за всеми проявлениями религиозной жизни.

Протесты священников против злоупотреблений властей квалифицировались как недопустимое вмешательство в сферу политики, и недовольные были репрессированы (те  же манипуляции и та же технология сейчас применяются против Украинской Православной Церкви Московского Патриархата, которая на Украине выступает в роли Католической Церкви фашистской Германии: «Московский патриархат против Украины» https://youtu.be/J9UeH9SGfWw, https://youtu.be/MSC9y_FM0qs. https://youtu.be/eOB7teZZQa4 ).

30 января 1939 г. Гитлер на заседании рейхстага заявил, что не может быть сострадания к преследуемым служителям Церкви, так как они выражают интересы врагов германского господства (о, как это все  индентично происходящему сегодня на  Украине!). Накануне Второй мировой войны многие священники привлекались к суду как государственные изменники за призывы к молитвенному покаянию за прошлые, настоящие и будущие грехи своего народа. Большую роль должны были сыграть показательные публичные процессы против церковников.

В 1941 г. секретным приказом партийной канцелярии гауляйтеры конфисковывали монастырскую недвижимость: за полгода 120 монастырей превратились в дома отдыха для членов НСДАП. Сопротивление изгоняемых монахов было подавлено репрессиями: 418 священнослужителей отправили в концлагеря. В мае-июне 1941 г. была запрещена почти вся церковная пресса, включая теологические журналы.

Были репрессированы руководители движения Исповедующей церкви и ревностные пастыри Католической Церкви. За годы войны было рассмотрено около 9 тысяч дел по обвинениям католиков в антигосударственной деятельности, казнено и замучено около 4 тысяч человек (не считая представителей других христианских конфессий). Только в специализировавшемся на духовенстве концлагере Дахау было заключено 2720 священников, из них 22 православных.

В Германии и в захваченных странах Европы конечной целью было создание (после победоносного окончания войны) религии, построенной на принципах нацистской идеологии. Для ее достижения принимались меры по расколу и разрушению существовавших Церквей. Вот почему сейчас на Украине поддерживаются все различные расколы и секты.

 

Прямые ссылки на начало и окончание статьи, внизу текста

 

Текст на Украинском, для не желающих и не умеющих читать на Русском языке.

 

«Коричневий Собор»: протягом двох днів, 5 та 6 вересня 1933 р. у Берліні проводився старий Прусський Генеральний Синод. Делегації пасторів і служителів церкви прибували на нього в нацистській уніформі і використовували нацистське привітання.

Його учасники за підтримки нацистів затвердили Людвіга Мюллера як свого єпископа і схвалили те, що називалося «арійським пунктом». Згідно з ним люди з єврейською кров'ю не могли бути допущені до церковних кафедрах в Німеччині. Від усіх пасторів потрібно було підписатися під цією заявою і надавати «безумовну підтримку націонал-соціалістичному правлінні». Голос опозиції був заглушений криками.

Цей Собор, завдяки нацистській уніформі, в яку були одягнені делегати, відомий як «Коричневий Собор». Він не вимагав відставки існуючих пасторів єврейської крові, а тільки заявляв про те, що претенденти на посаду, що мають єврейське коріння, до служіння не можуть бути допущені. Відтепер всі пастори повинні були представляти докази свого арійського походження.

(фото12)

«Коричневий Собор» лютеран, пастирі одягнені в фашистську уніформу

 

Псевдохристиянська нордична міфологія і «арійський параграф» у расовому законодавстві «коричневого» Генерального Синоду викликав протести лютеран і пасторів. Створення «Надзвичайної пасторської ліги» поклало початок Евангелическому руху спротиву, після Синоду в Бармені 31 травня 1934 р. отримав назву Сповідувальна церква (нім. Bekennende Kirche). До Сповідувальної церкви, незважаючи на погрози переслідування, приєдналися 7 тисяч з 17 тисяч пасторів Німеччини. У другій половині 30-х рр. нацисти домоглися розколу в Сповідувальної церкви, яка проіснувала до краху рейху. О, як це схоже на церковні розколи в Україні зараз.

Ще більш вороже керівники НСДАП ставилися до католицизму. 20 липня 1933 р. за пропозицією Гітлера було укладено конкордат з Ватиканом, гарантував недоторканність католицької віри, збереження прав і привілеїв віруючих при виключенні політичного впливу Церкви. Хоч частина вищого духовенства католицької церкви зігували разом з фашистами, але їм це не допомогло. Незабаром почалася ліквідація католицьких громадських організацій, закриття парафіяльних шкіл, конфіскація церковної власності. Свідомих християн звільняли з державної служби, священнослужителів виганяли або обмежували у проповідницькій діяльності, католицька преса піддавалася цензурі. У 1935 р. на фальсифікованих процесах сотні священиків і монахів обвинувачувалися у контрабанді золота, у незаконних валютних операціях, в розпусті. У 1937 р. НСДАП офіційно оголосила про масовий вихід своїх членів і прихильників з Католицької Церкви.

Як уявляли собі Німеччину гітлерівське уряд, ясно зазначено в тридцяти пунктах програми «Національної Імперської Церкви» (НІЦН), написаної під час війни Розенбергом, відвертим язичником, який серед інших установ містив і «Представників Фюрера по Загальному Інтелектуальному та Філософського Утворення та Інструктажу Націонал-Соціалістів». Деякі з тридцяти пунктів досить виразні:

«1. Національна Імперська Церква Німеччини категорично стверджує своє виключне право і виняткову силу контролювати всі церкви в межах кордонів Рейху: вона оголошує їх національними церквами Німецької Імперії (аналог НІЦН на сучасній Україні – це УПЦ КП та УГКЦ, які повинні поглинути інші церкви – Авт.). <...>

3. В Національній Імперської Церкви Німеччини повинні виступати оратори Національного Рейху

4. Національна Імперська Церква Німеччини вимагає негайної зупинки публікації та поширення в Німеччині Біблії.

5. Національна Імперська Церква Німеччини заявляє, що для неї і, отже, для всієї німецької нації вирішено: книга фюрера «Майн Кампф» є найбільшим з усіх документів. Вона не тільки містить найбільше, але і наповнює чистою і правдивої етикою справжнє і майбутнє життя нашої нації.

6. Національна Імперська Церква Німеччини очищає свої вівтарі від всяких розп'ять, біблій та зображень святих (а на Україні очищають храми від «московських святих» - Авт.).

7. ... ліворуч від вівтаря повинен бути зображений меч.

(фото13)

8. ...християнські хрести повинні бути прибрані з усіх церков, соборів, каплиць... вони повинні бути замінені єдиним непереможним символом, свастикою (ось чому зараз в Україні відбувається реабілітація Гітлера, його книги і фашистської символіки – Авт.).

(фото14)

Дехристиянізація і фашизація України: на малюнку язичницька (руни) та фашистська символіка – образ патріота

(фото 15)

Представники української РУН-віри, ця течія відразу стала розвиватися після розвалу СРСР в Україні.

Певні сили в НСДАП проводили експерименти по дехристиянізації селянства шляхом впровадження язичницьких обрядів. Керівники нацистських організацій на селі отримували запрошення на антихристиянські зборів, потім було примушення до виходу з церковних громад. Свастика як язичницький символ, пов'язаний з культом сонця і вогню, знак перемоги і удачі, протиставлялася християнського хреста як символу приниження. Особлива увага приділялася антицерковному вихованню молоді в рядах гітлерюгенду (відео язичницької клятви батальйону «Азов» https://youtu.be/25eItdhyGoM).

(фото 16, 17)

На світлинах: учасники німецького гітлерюгенду і українського «Правого сектору»

У 1935 р. Розенберг виступив з антикатолицьким листом «Про темних людей нашого часу», в 1937 р. – з антилютеранским листом «Протестантські паломники у Римі». Пізніше під його керівництвом був розроблений «План націонал-соціалістичної релігійної політики», розрахований на 25 років. Метою боротьби нацизму з Церквою проголошувалося створення обов'язкової для всіх громадян «державної релігії», релігії співтовариства повинні були слідувати «німецькому моральному та расовому почуттю», а традиції християнських конфесій поступово зникнути. Перевага віддавалася неоязыческому «німецько-нордичному релігійного руху», що ґрунтується на вільній від християнства релігії. Через 10 – 15 років рух повинно було отримати державне визнання. До цього часу вихована в нацистському дусі молодь змінить пов'язане з Церквою старше покоління.

(фото 18)

З 1939 р. у антицерковну боротьбу активно включилося Головне управління імперської безпеки (РСХА). Увійшло до його складу гестапо мало «церковний відділ», який здійснював нагляд за діяльністю релігійних організацій. Служби безпеки були націлені на руйнування церковних структур, «атомізацію» конфесій і тотальний контроль за всіма проявами релігійного життя.

Протести священиків проти зловживань влади кваліфікувалися як неприпустиме втручання у сферу політики, і незадоволені були репресовані (ті ж маніпуляції і та ж технологія зараз застосовуються проти Української Православної Церкви Московського Патріархату, яка на Україні виступає в ролі Католицької Церкви у фашистської Німеччини, заголовок: «Московський патріархат проти України» https://youtu.be/J9UeH9SGfWw, https://youtu.be/MSC9y_FM0qs. https://youtu.be/eOB7teZZQa4 ).

30 січня 1939 року Гітлер на засіданні рейхстагу заявив, що не може бути співчуття до переслідуваним служителям Церкви, так як вони виражають інтереси ворогів німецького панування (о, як це все індентично відбувається сьогодні на Україні!). Напередодні Другої світової війни багато священиків притягувалися до суду як державні зрадники за заклики до молитовного покаяння за минулі, справжні і майбутні гріхи свого народу. Велику роль повинні були зіграти публічні показові процеси проти церковників.

У 1941 р. секретним наказом партійної канцелярії гауляйтери конфісковували монастирську нерухомість: за півроку 120 монастирів перетворилися в будинку відпочинку для членів НСДАП. Опір гнанніх ченців було придушене репресіями: 418 священнослужителів відправили в концтабори. У травні-червні 1941 р. була заборонена майже вся церковна преса, включаючи теологічні журнали.

Були репресовані керівники руху Сповідувальної церкви і ревні пастирі Католицької Церкви. За роки війни було розглянуто близько 9 тисяч справ за звинуваченнями католиків в антидержавній діяльності, страчено і закатовано близько 4 тисяч отців (не рахуючи представників інших християнських конфесій). Тільки в спеціалізуваному на духовенстві концтаборі Дахау було 2720 священиків, з них 22 православних.

В Німеччині та в окупованих країнах Європи кінцевою метою було створення (після переможного закінчення війни) релігії, побудованої на принципах нацистської ідеології. Для її досягнення вживалися заходи щодо розколу та руйнації існуючих Церков. Ось чому зараз на Україні підтримуються різноманітні розколи та секти.

 

Читать часть 2.

06 Мая 2017 592 0

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.