Казачество Москвы Отечество. Вера. Служение.

Этнофилитизкая трансмутация; эксперимент – кентавр

Трансмутация  это превращение одного объекта в другой. И если рассматривать поднятую тему, объектом исследования которого станут «национальные церкви» Украины,  то всё равно придёться затронуть широкий спектр разных областей и категорий жизни христианина на Украине и вне её. А это национальный менталитет разных регионов, исторический генезис, культурообразующий элемент нации, богословие местных церквей, геополитика.

Появление больших расколов в лоне ещё неделимой Церкви было связано с разными причинами, и они не всегда богословские и канонические, но в большинстве случаев предпосылки к ним политические и этнические.

В громадной Византийской империи в лоне Восточной Церкви появились национальные монофизитские, монофилитские Церкви. Период с IV по VIII век кипел богословскими вопросами, касающихся лиц Святой Троицы, канонического устройства и жизни Церкви. Спорные вопросы решались на Вселенских и Поместных Соборах, и сама реализация уже общерешённых и утверждённых постановлений имела препятствие в другой сфере – политической и этнической. И в этом били виноваты в первую очередь носители аморейской цивилизации – греки, которые навязывали с христианством греческий национализм. Представители этнических не греческих групп с удовольствием вступали в союзы с язычниками и мусульманами против единоверцев греков, освобождаясь от их деспотии.  Потому не только социально-политические, экономические причины стали поводом гибели Византийской империи, а именно этнофилитические вопросы. А с гибелью Византии началась гибель христианства на Востоке.

Только спустя несколько веков, после развала  Византии, в лоне Православной Церкви, на каноническом уровне принимается решения осуждения ужасной и катастрофической ереси, которая приобретает название – этнофилитизм. Вот какое ему дается энциклопедическое определение: Филети́зм или филетисм (греч. φυλετισμός — «расизм, трайбализм») или этнофилетизм (от др.-греч. ἔθνος — «народ» + φυλή — «род, колено», племя»)  — тенденция в поместных православных Церквах приносить общецерковные интересы в жертву национально-политическим, племенным. Осуждён, как ересь, на Поместном Константинопольском Соборе 1872 года. Это понятие появилось в православной грекоязычной среде применительно к движению за церковную независимость Болгарии на основе её национальной обособленности. Но впоследствии определения Собора приобретают более глубокое значение для жизни Поместных Церквей, не менее актуальные сегодня.

В Соборном деянии этнофилетизм был отвергнут в следующих словах: «Мы отвергаем и осуждаем племенное деление, то есть племенные различия, народные распри и разногласия в Христовой Церкви, как противные евангельскому учению и священным законам блаженных отцов наших, на коих утверждена Святая Церковь и которые, украшая человеческое общество, ведут к Божественному благочестию. Приемлющих такое деление по племенам и дерзающих основывать на нем небывалые доселе племенные сборища, мы провозглашаем, согласно священным канонам, чуждыми Единой Кафолической и Апостольской Церкви и настоящими схизматиками»

В силу западного христианского менталитета – духа юридизма и рационализма, Западный патриархат, а далее уже само отпавшее от православия католичество (РКЦ), не подверглось таким богословским распрям и разделениям. Возникающие там ереси были этического, нравственного и рационально-философского направления. Реформация 16 века это уже другая тема и мы её не подымаем. Но именно на Западе идеология приобретает форму геополитического инструмента по колонизации других миров как в руках Ватикана, так и в руках Западных правителей-«сильных мира сего».

В силу «Беловежского договора» Украина 1992 г получает независимость.  Возникает вопрос о независимой Поместной  Православной Церкви. Но это эта идея возникает за рубежом и через диаспоры экспортируется в Украину. Бурно возрождается УГКЦ. Тогда, в 1992 г,  митрополит Филарет (ныне расстрига Михаил Денисенко), кум президента Леонида Кравчука, не был выбран Патриархом Московским, обидевшийся иерарх становится  главою раскола – УПЦ КП. Параллельно с центром Львов возникает еще одна ветка «поместной» и «патриотической церкви» - УАПЦ. Впоследствии УАПЦ разделилась в себе на две части. За рубежом, кроме выше перечисленных, также существуют ряд веток украинских «церквей», которые никому не подчиняются. К сожалению, пословица «где два украинца там три гетьмана», стала действительностью. Этому в первую очередь есть внутренняя нравственная подоплека, а не вечная «зрада» и «кто-то виноват», например, Путин.

Так вот, о политической идеологии – «разделяй и властвуй». Процессы эти были не спонтанные, а целиком сознательно управляемые, приведшие к нынешним расколам. Кроме последствия великого раскола Церкви, из-за которого запущенный механизм воспроизводит подобное разделение, существуют закулисные игроки – великие строители, которые просчитывают до последней мелочи происходящие процессы, преуспевают в земных методах манипуляций и трансформации, трансмутации человека. И в первую очередь эта сфера деятельности – религия в душе человека. Современные технологии манипуляций и промывки мозгов позволяют это сделать

Такой эксперимент я условно хочу назвать «Кентавр». Мифическое животное полу-человек и одновременно полу-зверь. В разных мифологических рассказах ему присваивали как негативные, так и позитивные свойства.

В украинском варианте «кентавр» – это человек с трансформированной душой, у которого в душе новая мировая религия – политика в украинском бандеро-фашистком варианте, где привитый культ русофобии является неотделимым элементом такой религии, но внешняя оболочка остается «христианской». И этому феномену целиком есть обоснование в религиозной сфере – ересь этнофилитизма. Когда «церковь» - а это душа народа -  становится лоном взращивания «кентавров». Слово «церковь» пишу с маленькой буквы и в кавычках, ибо отпав от православия, уже таковой не является.

Вот ряд этих методов манипуляций, лжи, трансформирующие душу человека: историческая ложь и мифотворчество, расчеловечивание оппонента, прививка от соборности общества, ересь, постоянное нагнетания паники, поддержка русофобии и ненависти, патриотизм – это антирускость, героизация фашизма, создание и постоянная подпитка негативного образа врага, праздники постоянных трагедий, манипуляция сакральностью жертвы и т.д. О некоторых из этих методов мы сейчас подробно поговорим.

 Национализм, который в основе имеет главную страсть – гордость и строится на антагонизме, уже свидетельствует о неполноценности такой нации. Именно это всегда будет противоречить соборности, порождать противостояние и войну в обществе, особенно в таком, которое не является однородным ни этнически, ни религиозно.

Идеологически историческая ложь и мифотворчество на Украине имеет сознательно указанный вектор – русофобия. Если идентичность нации строиться на антагонизме, это говорит о искусственности и неполноценности такой «нации». Для этой цели создаются ряд фейков: постоянные войны с москалями на протяжении 300 лет, крещение Украины-Руси, великие украинцы в истории (задним числом появилась Украина), равноапостольный Владимир – украинский князь и т.д. Например, на Западной Украине можно встретить на перекрёстке фигуру (так называют крест) с надписью: «Крест установлен на честь тысячелетия крещения Украины греко-католической верой». Хотя исторически была крещена Русь, а не Украина, и униаты возникли 1596 году после подписания Брестской унии. Их иерархи носили титулы русских митрополитов, а не украинских, но такой заказ антихриста нужно выполнять. Дьявол с помощью своей секты – УГКЦ, а с ней ереси филитизма и исторической лжи раскалывает христианский мир на Украине и порождает войны.

Для этой цели беззастенчиво происходит беатификация (канонизация) пособников фашизма, а с ними и фашистской идеологии, трансформируя таким образом нравственные ценности в душе паствы.

Предметом гордости (!) униатских бандеро-фашистов являтся то, о чём они открыто и говорят: «униатские священники входили в состав гитлеровского батальона Вермахта «Рональд» и «Нахтигаль» в дивизии СС «Галичина» (12 капелланов) а также среди воинов УПА». (Журнал УГКЦ Капелан 2015 ст.7), (смотрите вырезка из журнала). Напомню, что этот журнал рекомендован военным департаментом УГКЦ для патриотического воспитания молодежи.

Например, уже в УГКЦ были канонизированы отец Андрей Бандера (его сын Степан Бандера), «епископы» Никита Бутка и Иосафат Коциловский, которые были пособниками фашистов, идеологами дивизии СС «Галичина», благословляли их на этнические чистки поляков, чехов, русских, тех украинцев, которые не разделяли бандеровские «ценности». В  храме Святого Успения Богоматери УГКЦ в с. Козив Тернопольской области установлены витражные «иконы» в алтарной части Андрея Бандеры, Никиты Бутки и для поклонения писанная «икона» Бандеры посреди храма, вместе с этим под его изображением, наверное,  для большей его святости, или для черпания католической святости, изображён символ гитлеровской дивизии СС «Галичины». (см. фото).

Трансформация политики в религию. Когда на уровне обряда вводиться в богослужение, как неотделимый элемент, государственная атрибутика вплоть до маразма и невменяемости. Хочу уточнить, что с этим элементом в сознание граждан обязательно вводится ассоциация с русофобией, как очень положительная и патриотическая. Кроме вывешивания государственной атрибутики – герба, флага и пения в храме гимна, особую популярность приобретают бандеривки (песни прославляющие «героев» УПА). Проповедь обязательно о москале. Наряду с приветствием в храме «Слава Христу», звучит «Слава героям – смерть ворогам», и эти лозунги написаны на разных элементах храмового декора и церковной утвари. Напомню, что «герои» это те убийцы, которые устроили геноцид поляков, чехов, евреев и тех украинцев, которые не разделяли бандеровские «ценности». В богослужении используются ризы священников двухцветного государственного флага.

На фото Мы видим, как это уже типично, что государственную атрибутику опустили до уровня забора, который раскрасили в цвет флага.  В такой же росписи украинского флага, обратите внимание, на шее у молодого пан-отца одета епитрахиль. Напомню, что в богослужении этот элемент священнического облачения исполняет функцию отпущение грехов при исповеди. Так что получается «Украина нам грехи отпусти»! Молятся они перед насыпанным холмом, в центре которого фигура тризуба – герба Украины (раньше это была хазарская тамга, а у индусов символ власти Шивы – дьявола).  И, что очень странно и кощунственно, ведь запрестольный крест у них не перед лицом, как и необходимо молиться, а за спиной, а перед лицом – тризуб, на который все молятся.  На странице Фб. села Косач (Ивано-Франковская обл.)  сообщено: «в селе Косачи отцы (УГКЦ) совершили «молебен» «Небесной сотни». Окно Овертона раскрывает новые широты. У паствы УГКЦ формируется новое представление о том, как должен уже выглядеть «святой отец»: бритоголовым, с хохлачём на макушке, на глазах с прибором ночного видения, он всё более похож на террориста-добробата. Чисто католическая святость, или клоунада высшего пилотажа!

Раньше на Западной Украине уровень религиозности был самый высокий со всех стран СНГ.  Теперь мы видим, что на День Независимости, в селе УГКЦ с населением 6 тыс.ч. пришло не более 50 чел. Женщины молодого возраста, большинство без платков и в штанах, чего не было хотя бы 15 лет назад. Вот она в реальности греко-католическая «Слава Украине!».   

Но для того, чтобы убийство не воспринималось трагически, для этого необходимо расчеловечивание образа врага, а раз он зверь, то и убить не грех, и более того, это священно. Сначала идеологические оппоненты назывались «не свідомий» (не сознательный), потом титушки, потом сепаратисты, а потом уже террористы. И разница между теми, кто держит оружие и мирными жителями в ЛНР и ДНР уже нет.  А убивать уже священно. Для униатов АТО – это священная инквизиция против неверных. Пышные похороны и жалостные речи о погибших солдатах АТО, но ни одного слова сожаления о убитых деточках-ангелах Донбасса! Под руководством  униатских капелланов особо циничны и кровавые боевые действия происходили на православные праздники.

Методом трансмутации так же является то, что искажают смысл богослужения в угоду политическим целям. В данной ситуации выполнение заказа на продолжение братоубийства и геноцида, отвлекания населения от социальных и государственных проблем. Например: «епископ» УГКЦ Михаил Колтун (на фото) во Львове в 2015г. на Великий Четверг помыл и целовал ноги солдатам детоубийцам, насильникам и грабителям из АТО. Хотя Христос это делал для апостолов с целью проповеди Евангелия и духовного очищения. Так наглядно убийство возводится в ранг святости. Так зомбируют они украинскую паству.

Ведь во львовском храме УГКЦ на фресках уже изображены «святые» АТОшники и боевики майдана с нимбами на голове, сразу после апостолов нарисованы те, которые убивали, грабили и насиловали мирных граждан на Донбассе и на майдане. 

Типичным для УГКЦ для вдохновения братоубийства в контексте военной «романтики» являются «епископы»-боевики.

(Страница из журнала «Капелан». Фото «епископа»-боевика УГКЦ Михаила (Колтуна). УГКЦ всё никак не напьются крови жителей Донбасса. Рясы грко-католиков залиты кровью убитых мирных людей. Вверху надпись: «эта история вдохновлена любовью к Богу и ближнему...»)

 

Военно-религиозная «романтика» продолжается – «иконы» написаны на поддонах ящиков из под боеприпасов. Или вот ещё для формирования нового политического подэтноса создаётся «икона» Богоматери «Укропська» - українського опору (сопротивления). Только не могу понять, зачем нарисовали под носом и на подбородке подобие текущей крови? Что это, уже привычно?

 

Пародия на жертву Христову и его мучеников. Мученичество – это глубоко лежит в христианских корнях и в душе христианина.  Переживание трагизма в душе христианина приводит к катарсису (очищение), христианство призывает «сораспяться Христу», и это приводит к покаянию. Но эти внутренние духовные переживания переносятся на политическую область, где эти «герои» уже канонизированы, возведены в область святости. Пропаганда внушит, а «историки» подчистят их биографию. Манипуляция даёт свои результаты: те, кто раньше был кровавым убийцей и извращенцем, теперь герои - «они умирали за нас». Под этот лозунг молодёжь встает. Трансформация формирует «кентавра».

Далее происходит – манипуляция сакральной жертвы, которая стала востребованной в образе «Небесной сотни».  В украинском варианте сакральная жертва имеет следующие смыслы:

  1. Мистическо-окультный смысл жертвы «сотни».

Во многих магических сатанинских обрядах и культах на призвание дьявола и получения от него силы практикуется – святотатство, кощунство, богохульство, поругание святыни. Именно эти условия с механическо-кинетической позиции раскрывают пространство для вторжения дьявольской силы, которая получила свой лимит на участие, как в душе человека, так и на пространстве государства. И, как известно, в этих обрядах используются не только священные христианские реликвии артефакты для поругания, но и человеческие сакральные жертвы.

Достаточно проследить события нашего отечества в 1918 г. – убийство главы государства помазанника Божия «кровавого», как считали недруги, царя, святого Николая Второго с его семьей и прислугами. Убить главу государства – убить государство. Но в чём важный факт, перед тем как расстрелять Царскую Семью в подвале ипатьевского дома, там, на стенах подвала были кровью нарисованы ритуальные сатанинские знаки с оскорбляющими надписями. Убийство было культово-ритуальным. Страна погрузилась в мрак безбожия и братоубийства. Очевидное богохульство, кощунство, святотатство лежало в нравственной основе этой революции, даже при всех своих видимых благих революционных  лозунгах о равенстве и ДОСТОИНСТВЕ для масс зомбированного народа. По улицам появились голые марширующие женщины, государство узаконило аборты и противозачаточные средства, уничтожали храмы и верующих, репрессировали инакомыслящих, геноцид, концлагеря, потеря территорий. Это тоже сакральные жертвы сатане, некоторые продолжаются и поныне.

Киевская революция 2013-14 гг. также ведёт свое «нравственное» начало от истерии в компрометировании каноничной Церкви и нагнетании раскола, далее кощунственное и богохульное срезание креста на площади в Киеве голыми представительницами «фемен». Ну и, конечно же,  сакральные жертвы! Когда я услышал, такие склёпанные и продвинутые выражения, муссированы по СМИ, как «кровавая ёлка», «кровавое Водокрещение», то охнул! Вам ничего не напоминает? А может 1915-17гг. «кровавый» Николай? Но всё только начиналось. Для развязки  братоубийства необходимы ещё большие сакральные жертвы, чем «онижедети» под ёлкой, и такие жертвы обрелись – «небесная сотня». Цинизм зашкаливает – их убили те, кого они привели к власти. Вся «небесность» сотни заключается в этом сатанинском шабаше, в лимите на кровавые убийства всех инакомыслящих по всей стране, хотя погибшие это и не подозревали.

Почему-то замалчивается и факт событий периода стояния самого демократичного майдана. Это участие в его организации группы магов и экстрасенсов. И то, что широко использовались наркотики (ведь как-то надо было подпрыгивать и не спать, безжалостно убивать), там же, на демократичной «ёлке» повесились три человека, и вообще, по официальной статистике уровень самоубийств участников майдана достаточно высок по сравнению с обыденной жизнью. Не говоря уже о изнасилованиях и убийствах. Крематорий, захваченный тогда представителями «правого сектора» в Киеве работал круглосуточно. В глазах «свидомых» патриотов это мелкие издержки, которые замаливали «молитвы и проповеди» УГКЦ и всё ради счастливого евросодомского будущего. В стране сразу после майдана зарегистрировали «церковь сатаны».

(Фотография периода майдана. Кружком обведен греко-католический депутат Верховной Рады Андрей Парубий. Стрелки указывают на футляры для снайперских винтовок )

 

  1. Геополитический смыл сакральной жертвы. 

Смерть сакральных жертв сразу переводит их в разряд политического государственного культа – пышные похороны, призывы в УКГЦ их канонизировать, ну и, конечно же, самое главное – «Героям слава. Смерть ворогам», манипулирование в политических дискуссиях  «небесной сотней». Убийством ставилась конкретная политическая цель – внутренняя и интернациональная русофобия. Ещё до выезда из своего дома армянина и белорусов, они уже были обречены на смерть, они ещё ходят, но уже сакральные политические жертвы, цель которой возбудить ненависть соседних государств к России.

Суть её в том,  чтобы инсценированное убийство сакральной жертвы одной из политически противоборствующей стороны послужило лимитом или легитимизацией, пусковым крючком, к братоубийству и геноциду с другой стороны. Чтобы образ врага был всё больше бесчеловечен (а значит, месть должна быть поужасней и «нравственно» оправданной), нужно, чтобы сакральная жертва была максимально трагичной, после чего её нужно возвести в ранг святости. Чем и занялись УГКЦ и УПЦ КП. Как стало известно, из расследования  убийства, убили «сотню» сами же радикалы - снайперы во главе с греко-католическим депутатом Верховной Рады Украины А.В. Парубием.

 

  1. Искажение религии – создание нового культа «искупительной миссии для Украины».  «Небесная сотня» и подмена Христа. Теперь «они умерли за нас», а не Христос!

Существует еретический догмат в католической церкви – соискупительница, соспасительница Матерь Божия, православная Церковь это полностью отрицает, даже если у православных и существуют одинаковые молитвенные формулировки «пресвятая Богородице спаси в нас», то в этом смысле – в слове «спаси», как эпитету, присваивается православное понятие – Её участие в промысле спасения, и о возможности Ея молиться за род христианский. Но это не соискупление, и не соспасение, ибо искупил и спас только Христос Бог.  Именно на этом экклезилогическом, маргинально догматическом фоне – католической ереси – словно по накатной, появилась и существует в ветке РКЦ греко-католическая теория украинцев-националистов – искупительная миссия «небесной сотни» Украины! Но ещё до провозглашения этой теории в рядах духовенства УГКЦ и УПЦ КП был дан клич, собирать жития участников «небесной сотни», составлять молитвы, молебны, акафисты за Украину, взывая к этой сотне. В государственной политике Украины этот официальный культ, термин «сотни» включён в различные государственные клятвы, топографические названия и т.д., что показательно, обязательно с примесью русофобии, как и в прочих «национальных церквях».

«Икона»-триптих «Небесной сотни» написана униатским художником Романом Бончуком, который получил на это благословение кардинала УГКЦ Любомыра Гузара. Автор комментирует «икону»: «Всё это (майдан) происходило с Богом и изменило историю Украины!». «Икона» символизирует Небесные врата, и находиться в музее «Небесной сотни» в г. Ивано-Франковске.

 

(На фото видно как перед «иконой» сотни усиленно молится духовенство УГКЦ  во главе с «митрополитом»  Владимиром (Вийтышином)  Ивано-Франковским)

Кратко о сюжете. В центральной части триптиха «сотня». Для пропаганды интернациональной греко-католической русофобии и придания ей «святости»,  убитый армянин Огоян кощунственно изображается на прототипе сюжета иконы убрус «Спаса Нерукотворного». У некоторых  «святых сотни», соответственно греко-католической святости, нимбы жёлто-голубые. В правом верхнем углу «иконы» изображен бывший глава УГКЦ  Любомыр Гузар, который призвал людей на майдане к кровопролитию и братоубийству: «Народ имеет право на вооруженное противостояние»! В левой части триптиха, вверху изображён действующий глава УГКЦ кардинал Святослав Шевчук, ему и другим «епископам» УГКЦ принадлежат слова: «на майдан людей вывел Святой Дух!». На «иконе» он благословляет вооружённых боевиков-убийц. Неудивительно, что храмы РКЦ и УГКЦ в Киеве служили координационными и перевалочными пунктами для радикалов-боевиков. В правой части изображён стилизовано (по замыслу автора) распятый Христос, в центре Которого изображена «ПЕРЕМОГА» (победа майдана). До какой «перемоги» довели фашисты-униаты Украину, теперь всем очевидно. На майдане этот «святой дух» руками отцов и семинаристов УГКЦ метал «коктейли Молотова», убивал и выкалывал глаза «беркутовцам», разливал чаёк с наркотиком. Тот же униатский «святой дух» привёл страну к обнищанию, геноциду, братоубийству и ненависти, к принятие евросодомских законов и ценностей. Вот такому «святому духу» уже 400 лет своего существования поклоняется униатская «церковь».

Освятили «икону»,  а так же усердно молились перед «Святой сотней» духовенство УГКЦ во главе с «митрополитом» Владимиром (Вийтышином)  Ивано-Франковским (см. фото). Об этой «иконе» с радостью сообщает журнал «Католический обозреватель» за 05.04. 2014.

Очень интересен использованный униатами приём в музее «Небесной сотни», где рядом с портретом Папы Римского показывающего рукой знак «люкс», разместили картину вооружённого боевика-убийцы в маске. Тем самым усиливается религиозная мотивация к братоубийству (см. фото)

В государстве-«Ще не вмерла…» постоянно культивируются «праздники» разных трагедий и поражений, и обязательно это привязывается к «агрессору». Цель весьма ясна и очевидна – стереть историческую память всего доброго и единого, вместо чего навязать ненависть и русофобию. Этим способом у «кентавров», как у нации постоянно ноющих, воспитается комплекс неполноценности постоянной ущербности и обиженности, а значит, месть и озлобленность должна быть востребована. Обязательно на этих массовых мероприятиях должны присутствовать и собою «освящать» патриотические «церкви» с экуменической молитвой, а раз присутствуют «церкви», значит русофобия это священно! 

Вот это всё и есть чистейшей воды  греко-католическая и раскольническая украинская «святость»!!! Святость в их понимании – это не единение со Христом, а готовность доказывать всеми доступными методами свой извращённый фашистский патриотизм. Как и говорит о них апостол Павел: «Злые же люди и обманщики будут преуспевать во зле, вводя в заблуждение и заблуждаясь» (2Тим.3:13). УГКЦ и УПЦ КП - это филетизско-фашистские секты дьявола, которые разрушили Украину, на которых лежит грех народоубийства! В лоне УГКЦ и УПЦ КП с помощью сознательного применения манипуляций, фальсификаций, лжи, в области души верующего украинца производят трансмутацию в «кентавра». Украинство вместо Бога.  Отпавши от православия, УГКЦ приняла ряд еретических догматов католицизма, и способом антагонизма и русофобии породило такового «кентавра». Апостол Павел предупреждал:“будет время, когда здравого учения принимать не будут, но по своим прихотям будут избирать себе учителей, которые льстили бы слуху; и от истины отвратят слух и обратятся к басням” (2Тим.4:3,4).

Ересь этнофилитизма – екклезиологическая основа национальных «церквей» на Украине, они с достоинством выполняют заказ антихриста по уничтожению духа христианства и изгнания Христа.

О нравственных и онтологических  причинах, из-за которых возникает этнофилитизм, говорит благочестивый сербский Патриарх Павел (Стоянович), человек который приобрёл глубокое уважение даже у иноверцев. В обращении к архиереям, священству и верующему народу в республике Македония для преодоления раскола, 20.06.2002 он говорит следующее: «Этнофилетизм именно и рождается из ослабленного сознания соборности Церкви, являясь, таким образом, основанием для разделений и расколов». Что мы и видим в очевидных примерах из жизни «церквей».

«Сказал Господь: берегитесь лжепророков, которые приходят к вам в овечьей одежде, а внутри суть волки хищные. По плодам их узнаете их. Собирают ли с терновника виноград, или с репейника смоквы? Так всякое дерево доброе приносит и плоды добрые, а худое дерево приносит и плоды худые. Не может дерево доброе приносить плоды худые, ни дерево худое приносить плоды добрые. Всякое дерево, не приносящее плода доброго, срубают и бросают в огонь. Итак по плодам их узнаете их. Не всякий, говорящий Мне: «Господи! Господи!», войдёт в Царство Небесное, но исполняющий волю Отца Моего Небесного» (Мт.7:15 -21).

 

Автор: Протоиерей Олег Трофимов, доктор богословия, магистр религиоведения и философских наук

 

 

 

Та же статья но на украинском языке и без фотографий

 

Етнофілітизька трансмутація; експеримент – кентавр.

 

Трансмутація — це перетворення одного об'єкта в інший. І якщо розглядати підняту тему, об'єктом дослідження якого стануть «національні церкви» України, то все одно доведеться торкнутися широкий спектр різних областей та категорій житті християнина на Україні та за її межами. А це національний менталітет різних регіонів, історичний генезис, культуротворчий елемент нації, богослов'я місцевих церков, геополітика.

Поява великих розколів у лоні ще неподільної Церкви було пов'язано з різними причинами, і мотиви не завжди богословські та канонічні, але в більшості випадків передумови до них політичні і етнічні.

 

У величезній Візантійської імперії в лоні Східної Церкви з'явилися національні монофізитсьі, монофілитські Церкви. Період з IV по VIII століття кипів богословськими питаннями, що стосуються осіб Святої Трійці, канонічного устрою і життя Церкви. Спірні питання вирішувалися на Вселенських і Помісних Соборах, і сама реалізація вже загально вирішеннихі затверджених постанов мала перешкоду в іншій сфері – політичної і етнічної. І в цьому били винні в першу чергу носії аморейської цивілізації – греки, які нав'язували з християнством грецький націоналізм. Представники етнічних не грецьких груп з задоволенням вступали в союзи з язичниками і мусульманами проти одновірців греків, звільняючись від їх деспотії. Тому не тільки соціально-політичні, економічні причини стали приводом загибелі Візантійської імперії, а саме этнофілітизькі питання. А з загибеллю Візантії почалася загибель християнства на Сході.

Тільки через кілька століть, після розпаду Візантії, в лоні Православної Церкви, на канонічному рівні приймається рішення засудження жахливою і катастрофічною єресі, яка набуває назва – етнофілітизм. Ось яке йому дається енциклопедичне визначення: Філетизм або філетисм (грец. φυλετισμός — «расизм", " трайбалізм») або етнофілетизм (від ін-грец. ἔθνος — «народ» + φυλή — «рід, плем'я») — тенденція в помісних православних Церквах приносити загальноцерковні інтереси в жертву національно-політичним, племінним. Засуджений як єресь, на Помісному Константинопольському Соборі 1872 року. Це поняття з'явилося в православній грекомовному середовищі стосовно до руху за церковну незалежність Болгарії на основі її національної окремішності. Але згодом визначення Собору набувають більш глибоке значення для життя Помісних Церков, не менш актуальні сьогодні.

У Соборному діянні етнофілетизм був відкинутий в наступних словах: «Ми відкидаємо і засуджуємо племінне розділення, тобто племінні відмінності, народні чвари і розбіжності у Христовій Церкві, як противні євангельським вченням і священним законам блаженних отців наших, на яких затверджена  Свята Церква і те, що, прикрашає  людське суспільство, веде до Божественного благочестя. Допускають такий поділ за національністтю (по родам) і прагнучих засновувати на ньому небувалі досі племінні збіговиська, ми проголошуємо, згідно священним канонам, чужими Єдиної Кафоличної і Апостольської Церкви і справжніми схизматиками»

В силу західного християнського менталітету – духа юридизма і раціоналізму, Західний патріархат, а далі вже сама відпавше від православ'я, католицтво (РКЦ), не піддалася таким богословським чварам і розділом. Виникші там єресі були етичного, морального і раціонально-філософського напрямку. Реформація 16 століття це вже інша тема і ми її не підіймаємо. Але саме на Заході ідеологія набуває форму геополітичного інструменту по колонізації інших світів як в руках Ватикану, так і в руках Західних правителів-«сильних світу цього».

В силу «Біловезької угоди» Україна 1992р. отримує незалежність. Виникає питання про незалежну Помісну Православну Церкву. Але ця ідея виникає за кордоном і через діаспори експортується в Україну. Бурхливо відроджується УГКЦ. Тоді, в 1992 р, митрополит Філарет (нині розстрига Михайло Денисенко), кум президента Леоніда Кравчука, який не був обраний Патріархом Московським, ображений ієрарх стає главою розколу УПЦ КП. Паралельно з центром Львів виникає ще одна гілка «помісної» і «патріотичної церкви» - УАПЦ. Згодом УАПЦ розділилася на дві частини. За кордоном, крім вище перерахованих, існують також ряд гілок українських «церков», які нікому не підпорядковуються. На жаль, прислів'я «де два українця, там три гетьмана», стала дійсністю. Цьому в першу чергу є внутрішня моральна основа, а не вічна «зрада» і «хтось винен», наприклад, Путін.

Так от, про політичну ідеологію – «розділяй і володарюй». Ці процеси були не спонтанні, а цілком свідомо керовані, що призвели до нинішніх розколів. Крім наслідку великого розколу Церкви, із-за якого запущений механізм відтворює подібний поділ, існують закулісні гравці – великі будівельники, які прораховують до останньої дрібниці процеси, досягають успіху в земних методи маніпуляцій і трансформації, трансмутації людини. І в першу чергу ця сфера діяльності – релігія в душі людини. Сучасні технології маніпуляцій і промивання мізків дозволяють це зробити

Такий експеримент я умовно хочу назвати «Кентавр». Міфічна тварина напів-людина і одночасно напів-звір. У різних міфологічних розповідях йому присвоювали як негативні, так і позитивні властивості.

В українському варіанті «кентавр» – це людина з трансформованої душею, у якого в душі нова світова релігія – політика в українському бандеро-фашистком варіанті, де прищеплений культ русофобії є невіддільним елементом такої релігії, але зовнішня оболонка залишається «християнської». І цього феномену цілком є обґрунтування в релігійній сфері – єресь етнофілітизму. Коли «церква» - а це душа народу - стає лоном плекання «кентаврів». Слово «церква» пишу з маленької літери і в лапках, бо відпавши від православ'я, вже не є такою.

Ось ряд цих методів маніпуляцій, брехні, трансформують душу людини: історична брехня і міфотворчість, розчоловічування опонента, прививка від соборності суспільства, єресь, постійне нагнітання паніки, підтримка русофобії і ненависті, патріотизм – це антирускість, героїзація фашизму, створення та постійне підживлення негативного образу ворога, свята постійних трагедій, маніпуляція сакральністю жертви і т. д. Про деяких з цих методів ми зараз детально поговоримо.

 

 Націоналізм, який в основі має головну пристрасть – гордість і будується на антагонізмі, вже свідчить про неповноцінність такої нації. Саме це завжди буде суперечити соборності, породжувати протистояння і війну в суспільстві, особливо в такому, яке не є однорідним ні етнічно, ні релігійно.

Ідеологічно історична брехня і міфотворчість на Україні має свідомо зазначений вектор – русофобія. Якщо ідентичність нації будуватися на антагонізмі, це говорить про штучності й меншовартості такої «нації». Для цієї мети створюються ряд фейків: постійні війни з москалями протягом 300 років, хрещення України-Русі, великі українці в історії (заднім числом з'явилася Україна), Володимир рівноапостольний – український князь і т. д. Наприклад, на Західній Україні можна зустріти на перехресті фігуру з написом: «Хрест встановлений на честь тисячоліття хрещення України греко-католицькою вірою». Хоча історично була хрещена Русь, а не Україна, і уніати виникли 1596 році після підписання Брестської унії. І їх ієрархи носили титули «російські митрополити», а не українські, але таке замовлення антихриста потрібно виконувати. Диявол з допомогою своєї секти – УГКЦ, а з нею єресі філітизма та історичної брехні розколює християнський світ на Україні та породжує війни.

Для цієї мети безсоромно відбувається беатифікація (канонізація) посібників фашизму, а з ними і фашистської ідеології, трансформуючи таким чином моральні цінності в душі пастви.

Предметом гордості (!) уніатських бандеро-фашистів являтся те, про що вони відкрито і кажуть: «уніатські священики входили до складу гітлерівського батальйону Вермахту «Рональд» і «Нахтігаль» в дивізії СС «Галичина» (12 капеланів) а також серед вояків УПА». (Журнал Капелан УГКЦ 2015 ст. 7), (дивіться вирізка з журналу). Нагадаю, що цей журнал рекомендований військовим департаментом УГКЦ для патріотичного виховання молоді.

Наприклад, вже в УГКЦ були канонізовані отець Андрій Бандера (його син Степан Бандера), «єпископи» Микита Бутка і Йосафат Коциловський, які були посібниками фашистів, ідеологами дивізії СС «Галичина», благословляли їх на етнічні чистки поляків, чехів, росіян, тих українців, які не поділяли бандерівські «цінності». В храмі Святого Успіння Богоматері УГКЦ в с. Козив Тернопільській області встановлено вітражні «ікони» у вівтарній частині - Андрія Бандери, Микити Бутки і для поклоніння писанная «ікона» Бандери посеред храму, разом з цим під його зображенням, мабуть, для більшої його святості, або для черпання католицької святості, зображений символ гітлерівської дивізії СС «Галичини». (див. фото).

Трансформація політики в релігію. Коли на рівні обряду вводитися в богослужіння, як невіддільний елемент, державна атрибутика аж до маразму. Хочу уточнити, що з цим елементом у свідомість громадян обов'язково вводиться асоціація з русофобією, як дуже позитивна і патріотична. Крім вивішування державної атрибутики – герба, прапора і співу в храмі гімну, особливу популярність набувають бандерівки (пісні прославляють «героїв» УПА). Проповідь обов'язково про москаля. Поряд з привітанням в храмі «Слава Христу», звучить «Слава героям – смерть ворогам», і ці гасла написані на різних елементах храмового декору і церковного начиння. Нагадаю, що «герої» це ті вбивці, які влаштували геноцид поляків, чехів, євреїв і тих українців, які не поділяли бандерівські «цінності». У богослужінні використовуються ризи священиків двоколірного державного прапора.

 

На фото ми бачимо, як це вже типово, що державну атрибутику опустили до рівня паркану, який розфарбували в кольори прапора. У такий же розпис українського прапора, зверніть увагу, на шиї у молодого пан-отця одягнена єпітрахиль. Нагадаю, що в богослужінні цей елемент священичого облачення виконує функцію відпущення гріхів при сповіді. Так що виходить «Україна нам гріхи відпусти»! Моляться вони перед насипаним пагорбом, в центрі якого фігура тризуба – герба України (раніше це була хазарська тамга, а в індусів символ влади Шиви – диявола). І, що дуже дивно і блюзнірство, адже запрестольний хрест у них не перед лицем, як і необхідно молитися, а за спиною, а перед лицем – тризуб, на який всі моляться. На сторінці Фб. села Косач (Івано-Франківська обл.) повідомлено: «в селі Косачі пан-отці (УГКЦ) здійснили «молебень» «Небесної сотні». Вікно Овертона розкриває нові широти. У пастви УГКЦ формується нове уявлення про те, як повинен виглядати «святий отець»: бритоголовим, з хохлачем на маківці, на очах з приладом нічного бачення, більше схожий на терориста-добробата. Чисто католицька святість, або клоунада вищого гатунку!

Раніше на Західній Україні рівень релігійності був найвищий з усіх країн СНД. Тепер ми бачимо, що на День Незалежності, в селі УГКЦ з населенням 6 тис. ч. прийшло не більше 50 чол. Жінки молодого віку, більшість без хусток і в штанях, чого не було хоча б 15 років тому. Ось вона в реальності греко-католицька «Слава Україні!».

Але для того, щоб вбивство не сприймалося трагічно, для цього необхідно розчоловічування образу ворога, а раз він звір, то і вбити не гріх, і більш того, це святе. Спочатку ідеологічні опоненти називалися «не свідомий», потім титушки, потім сепаратисти, а потім вже терористи. І різниця між тими, хто тримає зброю і мирними жителями в ЛНР і ДНР вже немає. А вбивати вже є священним. Для уніатів АТО – це священна інквізиція проти невірних. Пишні похорони і жалісні мови про загиблих солдатів АТО, але ні одного слова жалю про вбитих діточок-ангелів Донбасу! Під керівництвом уніатських капеланів особливо цинічні і криваві бойові дії відбувалися на православні свята.

Методом трансмутації так само є те, що спотворюють сенс богослужіння в догоду політичним цілям. В даній ситуації виконання замовлення на продовження братовбивства і геноциду, відволікання населення від соціальних та державних проблем. Наприклад: єпископ УГКЦ Михайло Колтун (на фото) у Львові в 2015р. на Великий Четвер помив і цілував ноги солдатам дітовбивцям, ґвалтівникам та грабіжникам з АТО. Хоча Христос робив це для апостолів з метою проповіді Євангелія і духовного очищення. Так наочно вбивство зводиться в ранг святості. Так зомбують вони українську паству.

Адже у львівському храмі УГКЦ (див. фото) на фресках вже зображені «святі» АТОшники і бойовики майдану з німбами на голові, відразу після апостолів намальовані ті, які вбивали, грабували і гвалтували мирних громадян на Донбасі і на майдані.

Типовим для УГКЦ для натхнення братовбивства в контексті військової «романтики» є «єпископи»-бойовики.

(Фото. Сторінка з журналу «Капелан». Фото «єпископа»-бойовика УГКЦ Михаїла (Колтуна). УГКЦ все ніяк не нап'ються крові жителів Донбасу. Ряси грко-католиків залиті кров'ю убитих мирних людей. Вгорі напис: «ця історія надихнута любов'ю до Бога та ближнього...»)

 

Військово-релігійна «романтика» продовжується – «ікони» написані на піддонах ящиків з-під боєприпасів. Або ось ще для формування нового політичного подэтноса створюється «ікона» Богоматері «Укропська» - українського опору. Тільки не можу зрозуміти, навіщо намалювали під носом і на підборідді подобу кровотечі? Що це, щоб було вже звично таке? (див.фото)

Пародія на жертву Христову та його мучеників. Мучеництво – це глибоко лежить у християнських коріннях і в душі християнина. Переживання трагізму в душі християнина призводить до катарсису (очищення), християнство закликає «зірозпятися Христу», і це приводить до покаяння. Але ці внутрішні духовні переживання переносяться на політичну область, де вже ці «герої» канонізовані, зведені в область святості. Пропаганда вселить, а «історики» підчистять їх біографію. Маніпуляція дає свої результати: ті, хто раніше був кривавим вбивцею і збоченцем, тепер герої - «вони вмирали за нас». Під це гасло молодь встає. Трансформація формує «кентавра».

Далі відбувається маніпуляція сакральної жертви, яка стала затребуваною в образі «Небесної сотні». В українському варіанті сакральна жертва має наступні значення:

1) Містично-окультный зміст жертви «сотні».

У багатьох магічних сатанинські обрядах і культах для  нзакликання диявола і отримання від нього сили практикується – святотатство, блюзнірство, богохульство, глум святині. Саме ці умови з механічно-кінетичної позиції розкривають простір для вторгнення диявольської сили, яка отримала свій ліміт на участь, як у душі людини, так і на просторі держави. І, як відомо, в цих обрядах використовуються не тільки християнські священні реліквії артефакти для наруги, але і людські сакральні жертви.

Досить простежити події нашої вітчизни в 1918 р. – вбивство глави держави помазаника Божого «кривавого», як вважали недруги, царя, святого Миколи Другого з його сім'єю і прислугами. Вбити главу держави – вбити державу. Але в чому важливий факт, перед тим як розстріляти Царську Сім'ю в підвалі іпатіївського будинку, там, на стінах підвалу були кров'ю намальовані ритуальні сатанинські знаки з образливими написами. Вбивство було культово-ритуальним. Країна занурилася в морок безбожництва і братовбивства. Очевидне богохульство, блюзнірство, святотатство лежало в моральній основі цієї революції, навіть при всіх своїх видимих благих революційних гаслах про рівність і ГІДНІСТЬ для мас зомбованого народу. По вулицях з'явилися голі маршируючі жінки, держава узаконила аборти та протизаплідні засоби, знищували храми й віруючих, репресували інакомислячих, геноцид, концтабори, втрата територій. Це теж сакральні жертви сатані, деякі тривають і понині.

Київська революція 2013-14 рр. також має своє «моральне» почаття від істерії в компрометуванні канонічної Церкви та нагнітанні розколу, далі блюзнірське і богохульне зрізання хреста на площі у Києві голими представницями «фемен». Ну і, звісно ж, сакральні жертви! Коли я почув, такі склепані і просунуті вирази, мусовані по ЗМІ, як «кривава ялинка», «криваве Водохрещення», то охнув! Вам нічого не нагадує? А може 1915-17гг. «кривавий» Микола? Але все тільки починалося. Для розв'язки братовбивства необхідні ще більші сакральні жертви, ніж «оніжедєті» під ялинкою, і такі жертви з'явилися – «небесна сотня». Цинізм зашкалює – їх убили ті, кого вони привели до влади. Вся «небесность» сотні полягає у цьому сатанинском шабаші, у ліміті на криваві вбивства всіх інакомислячих по всій країні, хоча загиблі це і не підозрювали!

Чомусь замовчується і факт подій періоду стояння самого демократичного майдану. Це участь в його організації групи магів і екстрасенсів. І те, що широко використовувалися наркотики (адже якось потрібно було підстрибувати і не спати, безжально вбивати), там же, на демократичній  «ялинці» повісилися три людини, і взагалі, за офіційною статистикою рівень самогубств учасників майдану досить високий порівняно з буденним життям. Не кажучи вже про зґвалтуваннях і вбивствах. Крематорій, захоплений тоді представниками «правого сектора» в Києві працював цілодобово. В очах «свідомих» патріотів це дрібні витрати, які замолювали «молитви та проповіді» УГКЦ і все заради щасливого евросодомского майбутнього. У країні відразу після майдану зареєстрували «церкву сатани».

 

(Фотографія періоду майдану. Обведений кружком греко-католицький депутат Верховної Ради Андрій Парубій. Стрілки вказують на футляри для снайперських гвинтівок )

 

2) Геополітичний зміст сакральної жертви.

Смерть сакральних жертв відразу переводить їх у розряд політичного державного культу – пишні похорони, заклики до УКГЦ їх канонізувати, ну і, звичайно ж, найголовніше – «Героям слава. Смерть ворогам», маніпулювання в політичних дискусіях «небесної сотнею». Вбивством ставилася конкретна політична мета – внутрішня і інтернаціональна русофобія. Ще до виїзду з свого будинку вірменина і білорусів, вони вже були приречені на смерть, вони ще ходять, але вже сакральні політичні жертви, мета якої порушити ненависть сусідніх держав до Росії.

Суть її в тому, щоб інсценізований вбивство сакральної жертви однієї з політично протиборчої сторони послужило лімітом або легітимізацією, пусковим гачком, до братовбивств і геноциду з іншого боку. Щоб образ ворога був все більше нелюдський (а значить, помста повинна бути жахливішоюі «морально» виправданою), потрібно, щоб сакральна жертва була максимально трагічною, після чого її потрібно звести в ранг святості. Чим і зайнялися УГКЦ та УПЦ КП. Як стало відомо, з розслідування вбивства, вбили «сотню» самі ж радикали - снайпери на чолі з греко-католицьким депутатом Верховної Ради України А. В. Парубієм.

3) Спотворення релігії – створення нового культу «спокутної місії для України Небесної сотні» і підміна Христа. Тепер «вони померли за нас», а не Христос!

 

Існує єретичний догмат у католицькій церкві – співикупниця, спвспасительниця Матір Божа. Православна Церква це повністю заперечує, навіть якщо у православних і існують однакові молитовні формулювання «пресвята Богородице спаси нас», то в цьому сенсі – в слові «спаси», як епітету, присвоюється православне вчення – Її участь у промислі спасіння, і про можливості Її молитись за рід християнський. Але це не спввикуплення, і не соспасіння, бо викупив і спасає тільки Христос Бог. Саме на цьому экклезілогичному, маріональному догматичному тлі – католицької єресі –по накатаній, з'явилася і існує в гілці РКЦ греко-католицька теорія українців-націоналістів – свята викупна місія «небесної сотні» для України! Але ще до проголошення цієї теорії в рядах духовенства УГКЦ та УПЦ КП був даний клич, збирати житія учасників «небесної сотні», складати молитви, молебні, акафісти за Україну, молячись  до цієї «сотні». У державній політиці України цей офіційний культ, термін «сотні» включений у різні державні клятви, топографічні назви і т. д., що показово, обов'язково з домішкою русофобії, як і в інших «національних церквах».

«Ікона»-триптих «Небесної сотні» написана уніатським художником Романом Бончуком, який отримав на це благословення кардинала УГКЦ Любомыра Гузара. Автор коментує «ікону»: «Все це (майдан) відбувалося з Богом і змінило історію України!». «Ікона» символізує Небесну браму, і перебуватиме в музеї «Небесної сотні» в м. Івано-Франківську. (див.фото)

(На фото видно як перед іконою» сотні посилено молиться духовенство УГКЦ на чолі з «митрополитом» Володимиром (Вийтышином) Івано-Франківським)

Коротко про сюжет. У центральній частині триптиха «сотня». Для пропаганди інтернаціональної греко-католицької русофобії і додання їй «святості», убитий вірменин Огоян блюзнірно зображується на прототипі сюжету ікони убрус «Спаса Нерукотворного». У деяких «святих сотні», відповідно греко-католицької святості, німби жовто-блакитні. У правому верхньому куті «ікони» зображений колишній глава УГКЦ Любомир Гузар, який закликав людей на майдані до кровопролиття і братовбивств: «Народ має право на збройне протистояння»! У лівій частині триптиха, вгорі зображено чинний глава УГКЦ блаженніший Святослав Шевчук, йому та іншим «єпископам» УГКЦ належать слова: «на майдан людей вивів Святий Дух!». На «іконі» він благословляє озброєних бойовиків-вбивць. Не дивно, що храми РКЦ та УГКЦ в Києві служили координаційними та перевалочними пунктами для радикалів-бойовиків. У правій частині зображено стилізований (за задумом автора) розп'ятий Христос, в центрі Якого зображена «ПЕРЕМОГА» (перемога майдану). До якої перемоги «довели фашисти-уніати Україну, тепер всім очевидно. На майдані цей «святий дух» руками пан-отців та семінаристів УГКЦ кидав «коктейлі Молотова», вбивав і виколював очі «беркутівцям», розливав чайок з наркотиком. Той же уніатський «святий дух» привів країну до зубожіння, геноциду, братовбивств і ненависті, до прийняття евросодомских законів і цінностей. Ось такому «святому духу» вже 400 років свого існування поклоняється уніатська «церква».

Освятили «ікону», а тако ж палко молилися перед «Святою сотнею» духовенство УГКЦ на чолі з «митрополитом» Володимиром (Війтишином) Івано-Франківським (див. фото). Про цю «ікону» з радістю повідомляє журнал «Католицький оглядач» за 05.04. 2014.

Дуже цікавий використаний уніатами прийом в музеї «Небесної сотні», де поруч з портретом Папи Римського, який  показує рукою знак «люкс», розмістили картину озброєного бойовика-вбивцю в масці. Тим самим посилюється релігійна мотивація до братовбивств (див. фото)

У державі-«Ще не вмерла...» постійно культивуються «свята» різних трагедій і поразок, і обов'язково це прив'язується до «агресора». Мета досить зрозуміла і очевидна – стерти історичну пам'ять всього найкращого і єдиного, замість чого нав'язати ненависть і русофобію. Цим способом у «кентаврів», як у нації постійно ниючої, виховається комплекс неповноцінності постійної ущербності та образи, а значить, помста і злоба повинна бути затребувана. Обов'язково на цих масових заходах повинні бути присутнім і таким чином «освячувати», патріотичні «церкви» з екуменічною молитвою, а раз присутні «церкви», значить русофобія це святе!

Ось це все і є чистісінької води греко-католицька і розкольницька українська «святість»!!! Святість у їхньому розумінні – це не єднання з Христом, а готовність доводити всіма доступними методами свій збочений фашистський патріотизм. Як і говорить про них апостол Павло: «Лихі ж люди і обманщики матимуть успіх у злі, вводять в оману і помиляються самі» (2Тим.3:13). УГКЦ і УПЦ КП - це филетизско-фашистські секти диявола, які зруйнували Україну, на яких лежить гріх народовбивства! В лоні УГКЦ та УПЦ КП з допомогою свідомого застосування маніпуляцій, фальсифікацій, брехні, в області душі віруючого українця виробляють трансмутацию в «кентавра». Українство замість Бога. Отпавши від православ'я, УГКЦ прийняла ряд єретичних догматів католицизму, і способом антагонізму і русофобії породило такого «кентавра». Апостол Павло попереджав:"буде час, коли здорового вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть обирати собі вчителів, які лестили б слуху; і від істини відвернуть слух і звернуться до байок" (2 тим.4:3,4).

Єресь етнофілітизму – екклезиологическая основа національних «церков» на Україні, вони з гідністю виконують замовлення антихриста по знищенню духу християнства і вигнання Христа.

Про моральних і онтологічних причини, за яких виникає етнофілітизм, каже благочестивий сербський Патріарх Павло (Стоянович), людина яка придбала глибоку повагу навіть у іновірців. У зверненні до архієреям, священикам і віруючого народу в республіці Македонія для подолання розколу, 20.06.2002 він говорить наступне: «Етнофілетизм саме і народжується з ослабленої свідомості соборності Церкви, будучи, таким чином, підставою для поділів і розколів». Що ми і бачимо в очевидних прикладах з життя українських «церков».

«Сказав Господь: стережіться лжепророків, які приходять до вас в овечій одежі, а всередині хижі вовки. По плодах їх пізнаєте їх. Чи збирають виноград з тернини, або фіги із будяків? Так всяке дерево добре родить добрі плоди, а погане дерево приносить і плоди худі. Не може дерево добре приносити плоди погані, ні дерево погане приносити плоди добрі. Всяке дерево, що не приносить плоду доброго, зрубують і кидають у вогонь. Отже по плодах їх пізнаєте їх. Не всякий, що говорить Мені: «Господи! Господи!» увійде в Царство Небесне, але виконуючий волю Отця Мого Небесного» (Мт.7:15 -21).

 

 Протоієрей Олег Трофімов

 

19 Октября 2016 699 0

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.